Сеттинг: The Elder Scrolls: Skyrim
Система: эпизодическая
Рейтинг: 18+
Текущая дата игры: 205 4Э
Место действия: Все старо в старом Королевстве: норды опять бьют старых ушастых врагов, изгои прячутся в скалах, волшебники раскопали очередные руины, а соратники нашли очередное приключение. Новый король держит страну в кулаке, народ счастлив, ярлы ворчат. Вампиров разбили, так новые твари завелись, то волколак какой дитё утащит, то некромант костями гремит на погосте. Присаживайся, путник, положи свой меч рядом - здесь ты найдешь и выпивку, и работу, и отдых.

Ульфрик Буревестник - националист, тиран.
Эйла Охотница - легендарный стрелок.

Скайрим: Возрождение

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Скайрим: Возрождение » Прошлое » Тхір і Ласка (Ріфтен, 28.05.202 4Э)


Тхір і Ласка (Ріфтен, 28.05.202 4Э)

Сообщений 1 страница 8 из 8

1

1. Назва епізоду:  Тхір і Ласка
2. Короткий опис епізоду:  Надії імперських генералів підкорити Ріфт і відкрити шлях наступу на Віндхельм повністю розрушені смертю імператора і бунтарством ріфтенських нордів; ще вчора могутній легіон сьогодні розбитий на голову нестримними силами Братів Бурі і оточений в Ріфтені. Дні Імперії злічені, як і її посіпак - заперті в своїх розкішних будинках, вони пакують речі, збирають коштовності, у відчаї згодні душу продати Принцам Даедра, щоб врятувати свої шкури. Особливо Мавен. Чорний Верес недовго була ярлом, всього півроку керувала містом, але встигла достатньо насолити нордам, щоб прекрасно розуміти - жалості до неї в переможців не буде, і тому єдиний для неї вихід - втеча. Гроші зібрані, хто треба - підкуплений, залишилось тільки дочекатись сигналу і втікати.
Звичайно, не тільки прості мешканці Ріфтена бажають побачити Мавен в петлі - вона своєю жагою влади і гординею добавила в список своїх ворогів і голову Гільдії Злодіїв, котрій набридло буди дівчинкою на побігеньках та займатися брудними справами сім'ї Чорний Верес. Прошмигнувши в табір Братів Бурі, Деміанна вирішила чого б їй то не коштувало домовитися з лідерами нордів-бунтарів і здати їм Мавен.   
3. Учасники: Деміанна Нітт, Тхіріель (нпс Ульфрік Буревісник).
4. Тип епізоду: Особистий, українською.

[nick]Тхіріель[/nick][status]Тхір Його Величності[/status][icon]http://unoforum.pro/uavr/n/newdown/avatar/iopbet.jpg[/icon]

0

2

В повітрі відчувався приємний запах тріумфу і перемоги. Свято переконані у непридатності Імперії, норди весело святкували довгоочікуваний відступ таких надокучливих для них легіонів. Люди тепер почали вірити у те, що з приходом до влади Братів Бурів на їхній багатовічній, славній землі, наступить довгоочікуванній і такий бажаний мир. Було зрозуміло, що люди втомились від постійного кровопролиття, тривоги, очікування найгіршого. Однак, не для всіх поразка Імперії була хорошим знаком. Багато тих, хто підтримував її як заради особистих переконань, так і заради вигоди, відчували, що звсім вже припікає, а снечко над їхніми горизонтами скоро сяде. Сімейство Чорний Верес якраз належало до тих, хто підтримував Імперію заради власної вигоди і його члени зараз метались, як щуренята у клітках. Мавен Чорний Верес надто добре розуміла, що ображений і сердитий народ не захоче терпіти її побрехеньок про щиру та віддану любов до Скайріму та Братів Бурі. Тому, як голова свого сімейства, вона вирішила хоч якось зберегти свій вплив і ім'я, а інструментом для здійснення задуму вона вирішила зробити Гільдію Злодіїв.
Деміанна Нітт, яка тільки-тільки заступила на свій пост, була далеко не в захваті від подібної пропозиції. Вислухавши все, що їй виклали на стіл, дівчина не на жарт обурилась: стара покровителька гільдії вимагала займатись тим, чим вони ніколи не займалась - терором, залякуванням, а у окремих випадках і фізичною розправою з незгідними. Починати суперчку з жінкою Деммі не ризикнула - чудово розуміючи, що такий вчинок може їй вилізти боком, вона прийняла рішення тягнти з відповіддю Мавен. І хоч ніхто не підганяв, але бретонка розуміла, що терпіння Мавіс не вічне: рано чи пізно прийдеться дати свою відповідь і бажано, щоб вона була вигідною для Чорного Вереса.
Дівчина активно шукала шляхи вирішення проблеми, однак кожен із них був гіршим попереднього. Нарешті вона зупинилась на найоптимальнішому - співпраця з новою владою. І хоч канцелярських щурів вона більше любила обкрадати, ніж співпрацювати з ними, але, як то кажуть, на війні як на війні. Зваживши всі за і проти, розглянувши усі можливі варіанти розгортання подій і можливостей для відступу, було вирішено - чого б їй то не коштувало добитися прихильності зі сторони влади.
Загін Братів Бурі розташувався недалеко від стін Ріфтена. Рішення прогулятись туди після заходу сонця приймалось бігло, без зайвих роздумів. Чудово розуміючи, що друзі по гільдії не зовсім радо привітають таку ініціативу, Деміанна покинула Нору, списавши все "на головну біль, що заважає думати". Однак, не встигла вона вийти за межі міста, як її догнав Бріньольф. Явно вдоволений собою після того, як витягнув з дівчини усю інформацію, він не дуже радо прийняв її ініціативу, але й відмовляти не став.
Ось уже коли за деревами замайоріли сині прапори із вишитим на них ведмедем і можна було побачити, як біля вогнищ сидять люди, Деммі попросила свого супутника залишити її. Накинувши на голову свій незмінний капюшон, дівчина рушила в табір. Обережно скрадаючись лісом, злодійка старалась не зачепити на землі ні однієї гілочки, щоб ні найменшим шумом не видати себе. Зупинилась на краю табору, ховаючись у темряві. Зовсім недалечко, ліниво спершись на дерево, стояв досить молодий на вигляд солдат без шолома. Деммі акуратно прокралася мимо нього так, щоб її не помітили. Розуміючи, що з нею елемент неочікуваності, дівчина без лишнього сумніву поклала руку на плече вартовому.
- Юначе, а не підкажете, де тут у вас головні знаходяться?
Як і очікувалось, хлопець не просто розгубився, а втратив дар мови від нахабності дівчиська. Перші секунди він як зачарований дивився на людину перед собой, а тоді, схопившись за меч, проговорив:
- Т-ти хто така?
-Ч-ш-ш, - прошепотіла Деміанна, приставляючи до губ вказівного пальця і посміюючись в середині. - Я не ворог. Прийшла з Ріфтена, бо треба з твоїм начальством побазікати.
- А зброя є? - голос солдата став твердішим, але поставлене питання було явно першим, що прийшло йому в голову.
- Юначе, - почала бретонка, схрещуючи на грудях руки і зображаючи глибоку образу. - Зі зброї у мене лише ніж у халяві і дрібка жіночої чарівності. Тому не заставляй мене довго чекати і веди до свого керівництва.
- Не можу, - закивав головою вояка, - цивільним вхід заборонено.
- Ну я уже ввійшла, - трохи роздратовано проговорила Деммі. - Юначе, у мене важлива справа державного значення. Якщо ти мене не пропустиш, то тобі ж гірше буде!
- Яка така справа? - не вгавав Брат Бурі, ще більше дратуючи свою співрозмовницю.
- Кажу ж - справа державного значення! - терпець починав помалу вриватися. Вона уже почала шкодувати, що зачепила цього недалекого хлопчину. - У мене є важлива інформація про Мавен, яка Чорний Верес, яка колишній ярл Ріфтена, яка імперська підстилка!
Хлопець хотів було щось ще сказати, але не вичавивши зі себе ні слова, кивнув головою, запрошуючи слідувати за ним. Як добре, що їм наказали не чіпати цивільних, - не весело думала дівчина, йдучи між рядами наметів за своїм повадирем. - А то не здобрувати б було мені, якби і на метр підійшла.
Табір розташовувася на схилах пагорба, тому велике шатро, яке і слугувало прихистком для тутешнього генерела, стояло на його вершині. Доки йшли до нього, Деміанна ловила на собі чужі погляди - надто сильно крихітна бретонка виділялась на фоні суворих і плечистих північних жителів. Провідник попереду йшов швидко і впевнено, від чого Деммі почала дратуватись - дрібочучи маленькими кроками вона просто не встигала за ним. І коли уже хотіла щось гарикнути до нього, хлопець зупинився. Чуть не врізавшись в його спину, голова гільдії в останній момент відскочила в бік.
- Прийшли, - скомандував вартовий. - Стій тут, зараз повернусь.
Не чекаючи відповіді, він ввійшов у шатро, залишивши дівчину стояти на дворі. Зітхнувши і вперто ігноруючи чужі погляди, Деміанна почала колупати носком черевика стоптаний грунт. В душі зароджувалось хвилювання - що вона зараз говоритиме? Як себе повести з тим, хто чекає її по той бік цупкої тканини? І чи стане він взагалі її слухати?
[nick]Деміанна Нітт[/nick][status]Ворог мого ворога...[/status]

Отредактировано Дэмианна Нитт (2017-07-11 18:43:56)

+1

3

Приближаючись до табору нордських сил, Тхір ще здалеку чув пісню, знайому  за останній рік війни, яку могучими горлянка дерли декілька озброєних посіпаки:
- Ой у борі дуб могутній похилився,
- Чогось наший славний Скайрім зажурився,
- А ми той дуб могутній підіймемо!,
- А ми наш славний Скайрім, гей гей!, розвеселимо!
, - розкинувшись у багаття на плащах, з кожним вигуком брязкаючи зброєю да гупаючи кулаками об щити, славні норди на різний лад виводили  рідні їм слова. На тонких губах босмера заграла його звична їдка усмішка, він кивнув своєму супутнику, зеленому як болотне баговиння ящеру, мовляв, «ось як наші гуляють», і спокійно приблизився до вартового:
- Хто йде?, - вістря спису націлилось йому прямо в груди.
- Талос, - ельф миролюбиво підняв руку.
- Ісмір, - вартовий опустив зброю, все ще з підозрою розглядаючи парочку. Тхіріель його не звинувачував, дуже живописно, як справжні бурлаки-розбійники, виглядав що босмер в своїй старій шкіряній броні, що його напарник аргоніанин в брудному обшарпаному хутрі; тим не менше, таємний пароль був вірним, і затримувати їх не мали права, тим більше що солдатам більш хотілось продовжити дерти горло піснями і зігрівати себе медом, чий запах впіймав тонкий чутливий ніс босмера, ніж визивати одного з офіцерів і допитувати наших волоцюг. «Розслабились наші соколики, пісні співають, уже святкують перемогу. От же ж мені ця гаряча північна кров.» Він без спішки, як на прогулянці, обійшов табір по його межі, розглядуючи височенні обложні вежі для штурму стін, схожі на черепах тарани, і сотні, сотні озброєних солдат скрізь. Бородаті, широкоплечі, вони були як ліс статних дубів, і на їх фоні парочка шпигунів могли визвати тільки насмішку; правда, лісний ельф зовсім не комплексував. Піймавши за лікоть одного з офіцерів, він посміхнувся, демонструючи свою жахливу посмішку, як і каблучку з головою ведмедя, що слугувала йому пропуском від самого короля:
- Де шановний Галмар? В шатрі?
- Ні, вирішив провести раду на свіжому повітрі, ось там, - офіцер ткнув пальцем в повітрі і рушив далі по своїм справам. Ельф вдячно кивнув йому в спину і потягнув за собою ящера, котрий уже почав позіхати на всю пащеку. Йти, на щастя, було недалеко, через пару хвилин ходьби вони підійшли до оточеного вартовими плацу, де сперечалися і радилися офіцери Братів Бурі. Ще на підході босмер чув гучний і грубий голос хускарла-генерала Ульфріка, який когось розпікав:
- … і на світанку, сучий ти сину, ми висунемо ці дві сотні на штурм брами, чуєш?! І мені чхати, що твій мічений босмер….
- Рознюхав?, - Тхір вийшов до багаття, як даедрот із пітьми. З тих самих пір, як босмер приблизився до ярла Ульфріка, у них з Кам’яним Кулаком відносини були в стані холодної ворожнечі; чесний хоробрий норд не міг терпіти хитру і підлу натуру ельфа, Тхіріель у відповідь плювався отрутою при будь якій можливості. Тим не менше, їх вірніть Буревіснику, як і ненависть до Талмора і Імперії, була достатньо сильною, що б ці двоє могли працювати разом.
- Ельф, не гніви мене, коли обговорюю план штурму!
- В якому немає потреби. Шановний Відчувши-Болотний-Подих, - він кивнув на ящера, - не звертаючи увагу на прохолодну воду, шлюзами пробрався в місто і зв’язався з моїми людьми. Завтра, шановне товариство, завтра!, - босмер підвищив голос, звертаючись уже не до самого Галмара, а до всіх офіцерів, - делегація із танів і кращих представників міста обложать замок ярла з перебіжчицею Мавен і легатами легіона, а самих легіонерів де словами, а де і зброєю втримають в полоні; ворота не потрібно ламати, коли їх нам просто відчинять. Ніхто з мешканців Ріфтена не бажає нищити свое місто штурмом, вони залишилися вірними Буревіснику і його ідеалам, - босмер перехрестив руки на грудях.
- Або це пастка, - Галмар зло сплюнув, - і нас переб’ють, як сліпих кошенят.
- Кам’яний Кулак, останнє слово залишиться за тобою, але подумай сам – легіонерів, виживших після боїв і оточених в місті, залишилась жменька, а самих жителів тисячі. Навіщо їм, ще вчора присягнувших Ульфріку, зраджувати його заради поганої Імперії в програному бою? Зачекай на світанку пів-години, і якщо ворота не відкриють, можеш починати штурм. Пів-години не така і велика ціна за можливість взяти місто без кровопролиття, - Тхір старався виглядати впевненим. Ні, він не збрехав, що жителям приїлась тиранія Мавен і чванливість імперців, але ось обіцянка обеззброїти легіонерів опиралась тільки на слова його людей в Ріфтені, а не згоду самих легіонерів.
- Хм…, - генерал, здавалось, згодний прибити босмера як мошку, - без кровопролиття, кажеш… Безодня з тобою, пів-години я тобі дам, Тхір, не більше. Якщо ворота не відкриють, якщо я побачу хоча би щось підозріле, голову тобі не зносити!, - він повернувся до планів міста, давши зрозуміти кінець їх розмови. Тхіріель поклонився, несильно, з певною повагою до цього старого впертого вепря, швидким кроком покинув раду, жестом відпустив при цьому аргоніанина; його і тягнув за собою на випадок впертості Галмара, що би підтвердити свої слова, але необхідність в цьому відпала. Тепер в нього були ще пів-ночі на власні справи, як переглянути таємно від генерада переписку, випити, подрімати годинку-другу і зібрати свої розбійників і диверсантів, і, як чоловік діла, почати він вирішив саме з листів.
   Підійшовши до шатра Кам’яного Кулака, Тхіріель зацікавлено зупинився – з шатра виповз здивований юнак, чия зовнішня невпевненість видала в ньому одного із жовторотиків-новобранців, поруч нього застигла крихітна особа, чиї округлі форми видавали її стать. «Це ще що за незнайомка? Не пам’ятаю, що би Галмар любив жінок поменше.» Свистом окликнувши вартового, він підвалив до парочки з таким гонором і впевненістю, що бідному хлопцю навіть в голову не прийшло спитати пароль:
- Яка ланка?
- С-с-сімнадцята…
- Так якого даедра ти тут забув, а?!
- Ось їй п-п-потрібен генерал….
- Талмор тобі в пельку, а якщо вона шпигун? Якщо вирішила нашого батька-Галмара пришити? Ти думав? Ну звичайно ти не думав, лоб ти недалекий, вона-ж-сказала! І пост свій покинув!, - босмер відверто насміхався, спостерігаючи за дивною грою фарби на обличчі юнака; біле, червоне, біле, червоне… Він то кидав здивовані погляди на незнайомку, то перелякано дивився на ельфа, вражений його командним тоном.
- А ну швидко, поки я не кликнув офіцера, на свій пост! І молись щоб ранком я забув про тебе, а то будеш в мене до кінця війні стайні кавалерії чистити!, - Тхір було задумав навіть ляснути його по шиї, але вирішив не нагліти, мало ще якому офіцеру пожаліється, а ти потім доказуй що твої методи виховання правильні. Ні, він перевів свій гострий погляд на дівчину, все з тою бридкою посмішкою на губах:
- Крихітко, а ти що тут забула? Шатри с маркітантками і повіями за межами табору, - він приблизився, нахабно і вміло пробігся долонями під пахвами, талії та стегнам; ніяких дурних думок, звичайна перевірка на рахунок прихованого кинжалу, хто знає, з якими думками прибула незнайомка... Чи ні. "Бааа, яка знайома броня, я ніби скинув десяток років." Він відступив, все ще ехидний і впевнений, але з помітною ноткою поваги.
- Останній раз, коли я бачив це лахміття, - босмер сковзнув поглядом по дівчині, - мене повинні були повісити. Товарищ по камері, з котрим ми грали в шашки з хліба, носив саме таку - і був членом Гільдії, що стоїть за законами і правилами... Я вражений і захоплений, - Тхір нахилився в легкому поклоні, а коли випрямився, його рука лежала на ефесі меча.
- Поки я думаю, наскільки голосно мені кликати варту, в тебе є час розказати що саме тебе привело в саме гніздо нордських сил. Давай, не соромся, - в очах босмера заграли бісики. 
     
 
[nick]Тхіріель[/nick][status]Тхір Його Величності[/status][icon]http://unoforum.pro/uavr/n/newdown/avatar/iopbet.jpg[/icon]

+1

4

Деміанна завжди любила теплі вечори в кінці місяця Другого зерна - літнє тепло, нехай навіть у суровій північній провінції, прокрадалось у повітря, дзвеніло і тішило серце. В густій траві весело перегукувались цвіркунці, на деревах у лісі - ухали сови, десь далеко вів свою пісню соловей. Ох, якби ж вона була настільки легковажною, щоб заводити пісеньки в такий неспокійний час! Однак, не таке життя у неї. Далеко не таке.
У таборі Братів Бурі стояло свято. З усіх сторін можна було почути спів, наповнений щирої і істинної любові до рідної землі, її традицій, культури. Виділялись і пісні про нового короля - хороброго, чесного захисника від свавілля надокучливих ельфів та Імперії, що давним-давно втратила свій вплив на Скайрім. Не те, щоб дівчина була повністю проти Імперії - вона і політика були речима несумісними, полярними, далекими одна від одної. Деммі знала закони, знала і покарання, які назначали за їх порушення, але влипла вона по самі вуха, що і не відмиєшся, тому закон був для неї поняттям більш... Абстрактним. А політика людей, які ці закони приймали, не цікавила її взагалі. Само собою, вона розуміла прагнення двох воюючих сторін, але поки вони її не чіпали, було прийнято рішення займати вичікувальну позицію. І ось зараз, коли всі крапки над "і" були розставленими, сторона переможців виглядала більш вигідною.
Перш ніж з шатра вискочив юнак-провідник, Деміанна почула звідкись збоку уривок розмови між двома вояками. Вона могла побитися об заклад із ким завгодно, що почула слово "штурм". Та зорієнтуватись і підслухати більше у неї не вийшло - вартовий вискочив з намету і в цю ж хвилину з нічних сутінок, наче Пилип з конопель, вийшов, прикульгуючи, незнайомець. В першу секунду бретонка сторопіла дивлячись на прибульця - надто вже він виділявся завдяки своїй незвичайній зовнішності. Не те, щоб вона судила людей тільки по їх зовнішньому виглду, але цей неординарний чоловік заставив дівчину відійти на крок назад. Сумніву не було, хто перед нею. В ті дні, коли вона ще була зеленим новачком у гільдії, один із колег згадував про потворного босмера, незвично хитрого і дещо... жорстокого. Кого-кого, а цю персону вона явно не очікувала побачити в таборі Братів Бурі. Було видно, що і хлопец-вартовий сторопів, побачивши перед собою чоловіка.
Ельф підійшов до двох шокованих і явно не бажаних тут гостей, і почав відчитувати хлопчину. Його командний тон повернув дівчині відчуття реальності, а бідолаху, котрий попав під гарячу руку босмеру, стало навіть трішки жаль. Деммі навіть захотілось заступитись за солдата, але вона притримала язика за зубами - мало ще як чоловік відреагує на її слова. Коли хлопчиська не у дуже привітливій формі відправили назад на свій пост, Деміанна зрозуміла, ща черга зараз підійде і до неї. Що, теж відчитають?
Але їдка фраза чоловіка про нібито її місце трішки роздратувала дівчину. Вона уже хотіла огризнутись, але знову закрила рот - грубі, мозолисті руки швидко лягли на тонкий стан, через що дівчина на ще один крок відступила назад. Поки чоловік без зайвих церемоній обшукував її, Деммі не на жарт напряглась, адже мало що він міг викинути, дівчина ж важить, як он той меч на боці незнайомця. Коли незнайомець закінчив свою перевірку, Деміанна якось полегшено видихнула, але ще пильніше почала стежити за ним.
- Останній раз, коли я бачив це лахміття, мене повинні були повісити.
- Краще би повісили, - прошепотіла дівчина, але навряд чи чоловік почув це, продовжуючи свою коротку розповідь.
Коли він нахилився у поклоні, що ніби-то означав повагу, голова гільдії знову напряглась і, як виявилось, не дарма - чоловік поклав руку на меч і заговорив:
- Поки я думаю, наскільки голосно мені кликати варту, в тебе є час розказати, що саме тебе привело в саме гніздо нордських сил. Давай, не соромся.
- Не дуже благородно чоловікові хапатися за зброю при жінці, - Деммі розуміла, що грається з вогнем, але зухвалістю у голосі намагалася приховати свій страх, - особливо коли вона прийшла до Вас сама і без зброї.
На декілька секунд замовкла, а тоді, не чекаючи відповіді від ельфа і зробивши глибокий, непомітний вдих, продовжила дальше:
- Я не очікувала, що в рядах Братів Бурі зустріну когось типу Вас, шановний, - нарешті хвилювання трішки угамувалось і, на щастя, язик у неї як підвішаний, головне почати говорити і діло саме піде. - Ви мене, чесно кажучи, не жарт здивували. Я ж-бо очікувала тут побачити велетня-норда з сокирою напереваги, загорнотого у ведмежу шкуру, а не сина далекого лісу.
Бретонка говорила кожне слово повільно і виважено, ніби смакувала його. Смолоскип, що стояв на високій жердині біля входу в шатро, кидав своє світло на дівчину, створюючи глибоку тінь під її капішоном. Сама ж вона не зводила пильного погляду з обличчя ельфа, поглядаючи на нього знизу вверх.
- Я чула щось про штурм, доки йшла сюди, - Деміанна не була впевненою у тому, що вона почула, але ці слова могли б врятувати їй життя, - але у ньому нема ніякої необхідності, - повільно, без зайвих рухів, і не зводячи з нього очей, вона рушила по колу, обходячи босмера, - як тільки випаде можливість, міська сторожа відкриє вам ворота, пропускаючи в місто. Люди не хочуть зайвого кровопролиття, за останні роки їм уже достатньо нордської крові. Імперський гарнізон здасться сам, буде благати переможців відпустити вояків додому і до сімей. Вас вітатимуть як героїв, мед та вино проливатиметься рікою, наповнюючи місто і канал, найкрасивіші жінки міста будуть танцювати перед вами, а ви упиватиметесь своєю перемогою.
Дівчина обігнула ельфа і стала перед ним, так само не зводячи з нього погляду. За час ходьби з-під капюшона вибилась така надоїдлива прядка волосся, але дівчина її проігнорували, продовжуючи свій монолог:
- Але не думайте, що все буде так просто, шановний, - останню фразу сказала різко та швидко, ніби хотіла відділити її від решти своїх слів, - є ще ті, хто сподівається повернути свою владу і при нових порядках. Однак, я би надала перевагу поговорити тет-а-тет, подалі від чужих очей.
І багатозначно вказала на порожній намет. Зробила вона це не дарма - двоє чужинців надто сильно привертали до себе увагу і за ті декілька хвилин, що вона обгинала по колу ельфа, уже чимало нордів зглядалися у їх сторону. Чекаючи відповідь незнайомця, Деміанна завмерла, готуючись у будь-який момент готуватися оборонятись.

[nick]Деміанна Нітт[/nick][status]Ворог мого ворога...[/status]

+1

5

[nick]Тхіріель[/nick][status]Тхір Його Величності[/status][icon]http://unoforum.pro/uavr/n/newdown/avatar/iopbet.jpg[/icon]

Всі образливі чи їдкі фрази Тхіріель попросту оставив без уваги, тому чув їх завжди. В дитинстві, коли його, завжди голодного и обшарпаного злидня, закидували камінням нордські хлопчаки-розбишаки; дорослішого, коли в пір'ях ізгоїв він потрошив скрині купців під час розбійничих налетів; навіть зараз, коли його вважали не більше ніж вдало прибившогося до короля і граючого на його ненависті до Талмору покидька. Хіба могла ця дівчина, цей невинний на його фоні баранчик, яка максимум гаманці на ринках зрізала, чи каблучки з пальців, така тендітна і крихітна, зачепити його? 
- Хех, ну хто ж винен, що в такий тяжкий і небезпечний час ти не носиш зброї? А якщо дикі звірі? А розбійники? А, аааа?, - він розсміявся, беззвучно, блиснув зубами в світлі багаття, явно впевнений в собі. А чому б і ні? За останній рік він в волоцюги, розбійника, горлоріза виріс до без малого лівої руки бунтаря-ярла. Він, ще вчора радий раптовим нападам на патрулі Талмора, що б мстити їм за своє сплюндроване життя, тепер не сам, не один воював проти альтмерів, і не як простий найманець, а як кормчий, що направляє потік ненависті. 
- Здивована? Ну, так, як я забув, Скайрім ж для нордів, хо хо, Ульфрік наш король!, - він знову розсміявся, завважив наскільки безглуздо звучить гордий клич Братів Бурі в його брехливих вустах. Він був змією, тим, хто забув обличчя свого батька давним давно, і, тим не менше, тягнувся до гордого, хоча і безжалісного ярла Істмарку. На його крики звернули увагу вартові, що проходили поруч, але всі вже добряче знали Тхора, що б кидатись зразу до нього. В кінці кінців, босмер нічого поганого чи зухвалого не кричав, а похваляв їх короля; дівчина ж взагалі не кричала нічого. Вона тільки говорила, тихо, впевнено, і йому навіть було приємно чути те ж саме, що розказав йому аргоніанин, з котрим він ходив на розвідку. "Звичайно, вони згідні відкрити ворота, вони самі вибрали Ульфріка, да и частина повстанців - мешканці Ріфту." А ось на кивок в сторону шатра Галмара він відповів черговім смішком, підхоплюючи її за лікоть: 
- Як думаєш, наскільки здивованим чи розлюченим буде наш шановний генерал, коли знайде тебе і мене в своєму шатрі? Я зовсім не хочу ухилятися від його грубої лайки, а то і сокири, - Тхір потягнув незнайомку подалі, плутаючи по протоптаним сотнями ніг стежками. Він справді не хотів попастись на очі Кам'яному Кулаку, з цього старого вепра ще хватить зацікавитись особою під капюшоном, і добре якщо все закінчиться поштовхом під бік і поважним "не думав, Тхір, не очікував, но молодець, чолові-і-і-ік!". Тому, під молодецькі пісні, які на все горло виводили брати і сестри Бурі (куди там деркачам, дивно ще що стіні Ріфтена не впали, як в старій казці від цих голосів), він вивів її практично під межі табору, де знайшли своє місце такі мерзотники як він. 
- Тхір, старий, в мене є..., - на зустріч їм виплив з темряви чорний, як сама ніч, каджит, блимаючи жовтими очима і іклами пащеки.
- Джа'Джа, я з панянкою, - Тхір вищирився не менше каджита в своїй жахливій усмішці.
- Перепрошую, - кіт нахилив свою кудлату, з дрібушечками, голову, - панянко. Я Джа'Джа, і в мене краща скума в цьому затхлому...., - він не встиг продовжити, тому що Тхіріель просто кашлянув в кулак. Один єдиний раз, але каджит без слів ще раз поклонився і швидко розтанув в пітьмі ночі. Він сам збирав їх, ці уламки суспільства, викинуті, знедолені, завжди за законом. Когось знімав практично з петлі, тикаючи в пику кату наказ від короля. Когось витягував з боргової ями, куди їх загнала занадто сильна любов до випивки, повій чи наркотиків. Комусь просто вручав кинжал і ціль. Йому вірили, його по своєму поважали, як поважають дикі звірі ватажка, і при цьому ніколи не зуперечили.   
- Прошу, - Тхіріель ввічливо потягнув до свого, нічим не примітного шатра, відкинувши прикритий вхід. Жестом вказав на невеличкий стілець, він, все ще не повертаючись спиною до дівчини, задзвенів посудом. Швидше тортур язик розв'язує тільки випивка, і, раз він не збирався припікати її п'ятки чи задок, залишалось бути турботливим господарем.
- Меду? Звичайно, не чорний верес, але теж нічого, - він посміхнувся, протягуючи олов'яний кубок з напоєм, влаштовуючись напроти на засланому старою шкурою табуреті. Його світлі кошачі очі блиснули в темноті, а погляд, липкий, небезпечний, сковзнув з ніг і до голови.
- Що ж, що саме такого ти вирішила мені розповісти, що аж вирвалась за межі міста? Не треба знову починати про мешканців Ріфтена, які, мовляв, будуть на шию кидатися нашим нордам, - він скептично фиркнув, - як і про таємних таємних особ... Ви, злодії, не те що штурм, атаку драконів пересидите в своєму, як там... А, в своїй Щурячій норі. І навряд чи ви всі настільки згідні з ідеями Буревісника, що, мовляв, вирішили приєднатися до Братів Бурі, - він зробив декілька легких ковтків, смакуючи медовуху. 
- Ні, я знаю вашого брата, - босмер посміхнувся, від вуха до вуха, - чи сестру, ви вилізаєте із темряви тільки в двух випадках: коли хвіст пацючий щось припалить або коли пахне нагородою, і, як тільки що ми вирішили, ось зовсім не перший варіант. Так що, давай, викладай, і не забудь розказати наскільки ти близько, моя шановна злодійка, до вашого Голови, чи..., - він демонстративно і, тут же картинно, як блазень, пошевелив мечем в піхвах. Якщо раптом вона вийде звичайною брехухою, злочинцем, що вирішив підставити чи просто скористуватись Тхором, то босмер не стане кидатись на неї з мечем. Просто крикне "талмор", і все. Навколо ж сотні нордів-бунтарів.

+1

6

В таборі Братів Бурі було і так досить шумно, але до загальної какофонії різноманітних звуків вплівся і крик босмера, прославляючого короля. Деміанна поморщилась - чоловік привертав до них ще більше такої небажаної для неї уваги. Вона - злодій, діє в тіні, чим подальше від посторонніх очей, а цей ось горланить, наче його ріжуть. Бажання заховатись в намет виросло, але той же ельф зіпсував усе, схопивши її поверх ліктя і поволікши кудись у сторону, при цьому промовляючи:
- Як думаєш, наскільки здивованим чи розлюченим буде наш шановний генерал, коли знайде тебе і мене в своєму шатрі? Я зовсім не хочу ухилятися від його грубої лайки, а то і сокири.
- Та мені байдуже, що він скаже чи зробить! - уже не ховаючи роздратування проговорила дівчина, наче на повідку йдучи за ельфом. Коли вони оминули сусідній намет, вона зупинилась і вирвала руку із цупких пальців з мозолистою шкірою. - І сама йти можу.
Однак, ельф рухався прямо, впевнено оминаючи шатро за шатром, тому Деміанні нічого іншого не залишалось, як іти за ним. Мабуть таки краще, що зустрівся мені цей ось пройдисвіт, а не генерал, - думала вона, тамуючи своє роздратування. - Хто зна, як би відреагував на мою появу чесний вояка. Ще б де наказав схопити і під сторожу відправити.
Йти за ельфом було куди простіше, хоч він і був вищим за крихітну бретонку. Чоловік впевнено крокував по протоптаній землі, а Деммі, наче тінь, слідувала за ним не без властивої для неї грації. Таки ці двоє занадто виділялись з натовпу ульфрикового війська. Усі, кого вони зустрічали, кидали свої зацікавлені погляди на парочку. Босмер вів кудись на окраїну табору, що здивувало і водночас втішило дівчину. Сам того не розуміючи, чоловік давав їй можливість утекти, якщо щось піде не так.
Коли вони були уже зовсім на межі табору звідкись із темряви вийшов каджит. Великі очиці чорного кота блиснули на світлі і дівчина про себе відмітила, що такий окрас звіролюдини міг би стати йому у пригоді, коли він вирішить під покровом ночі відправитись на полювання за чужим добром. Хмикнувши, дівчина вирішила, що необхідно буде попробувати переманити пухнастика на свою сторону і пішла слідом за босмером у невеликий, зовсім непримітний намет.
- Прошу, - вічливість випадкового знайомого поздавалась вкрай не доречною. З підозрою глянувши на нього, бретонка ввійшла в темний намет і з інтересом швидко оглянула його - нічого особливого в цьому погляді не було, просто спрацювала багаторічна злодійська звичка, та й не за чужи майном вона сюди прийшла. Відкинувши назад свій капюшон, Нітт повернула таку надоїдливу прядку волосся на законне місце за вухом і сіла на стілець, запропонований чоловіком.
Ельф явно не бажав повертатися до неї спиною. То і діло Деммі відчувала на собі його пристальний погляд, але вперто робила вигляд, що не помічає цього. Доки чоловік гримів посудом, наливаючи мед и говорячи щось, дівчина намагалась зібратись з думками. Однак, часу було зовсім обмаль і коли їй вручили кубок з медовухою вона остаточно відірвалась від своїх міркувань. Понюхавши золотисту рідину в кубку, Деміанна заклала ногу на ногу - не потрібно, щоб ельф думав, що його бояться. Та й у разі чого з такого положення буде простіше дістати її одвічного супутника-ножа з халяви чобота. А далі діло за малим - ніхто нікого калічити не буде, зі співрозмовником і так хтось дуже добрий не вельми ввічливо повівся, а от прорізати стінку намета і чкурнути у лісові сутінки буде простіше простого.
Вислухавши до кінця власника намету Деммі нахмурилась. Звичайно, про любов ріфтенських жителів до короля вона говорити не буде. Її фарс перед шатром генерала був не більшим, ніж імпровізація, щоб зацікавити співрозмовника.
- Звичайно, що не від щирої любові до короля, - похмуро завважила дівчина, доки ельф пив зі свого кубка.
- Ні, я знаю вашого брата, - босмер посміхнувся і Деммі мимо волі поморщилась - нічого доброго ця посмішка не могла обіцяти, - чи сестру, ви вилізаєте із темряви тільки в двух випадках: коли хвіст пацючий щось припалить або коли пахне нагородою, і, як тільки що ми вирішили, ось зовсім не перший варіант. Так що, давай, викладай, і не забудь розказати наскільки ти близько, моя шановна злодійка, до вашого Голови, чи... - як і очікувала дівчина - чоловік потягнувся до меча на боці, заставивши її вишкіритись.
- Можете не хапатись за зброю, шановний. Якби я хотіла утнути якусь пакість, то провернула би це так, що ні одна жива душа у цьому таборі і не дізналася. - Деміанна посерйознішала, дивлячись в очі своєму співрозмовнику. - Ви майже вгадали, я тут дійсно тому, що не слабо припекло. І вигоду для себе ми теж шукаємо. Бачите, - зробивши коротку паузу, Деммі чуть дьоргнула головою в сторону, - наш новий глава останнім часом надто вже буянить. І все діло в тому, що є одна вельми... Неприємна персона. Як для нас, так і для вас, до речі.
Зробивши коротку паузу і вивчаючи реакцію співрозмовника, дівчина продовжила:
- Як би це безглуздо не звучало, але Мавен Чорний Верес, - називаючи фамілію своєї уже майже колишньої партнерки, Нітт зробила невеличкі паузи після кожного слова, - гріє надію на те, що її кораблику вдасться протриматись на плаву і довше. Прямо зараз вона складає план того, як би залягти на дно і перечекати бурю, що насувається на неї. А потім, коли всі пристрасті уляжуться, вона буде робити усе, що в її силах, для того, щоб з новою силою (і майже безмежною владою) зайняти своє тепле місце під нашим ясним сонечком-королем. Повірте, грошей вона не шкодуватиме, а методи не вибиратиме. У цієї тітки є можливість підкупити половину високопосадовців, а іншу половину - просто залякати. - на цих словах дівчина зупинилась і нахмурилась. - Чомусь, для останнього вона вирішила залучити саме нашу гільдію. Як Ви розумієте, таке не дуже тішить нашу голову. Було складно прийняти рішення, але іншого виходу нема. Чи можемо ми розраховувати на Вашу підтримку у справі ловлі Мавен?
Деммі розуміла, що надто квапить події цим своїм питанням, але іншого виходу не було. Тут або пан, або пропав. Без підтримки людей короля йти проти Мавен було чистим самогубством - ніяке благословення Ноктюрнал не допоможе, якщо Чорний Верес обізлиться на гільдію. Проводячи кінчиком пальця по обідку олов'яного кубка, Деміанна Нітт пристально дивилась на босмера. Що ж він їй скаже? Як зреагує? І чи взагалі зголоситься на подібну авантюру?

[nick]Деміанна Нітт[/nick][status]Ворог мого ворога...[/status]

+1

7

Тхір при всьому бажанні не міг сказати, що розмова вдало клеїлась; на його жартівливі погрози дівчина відреагувала жваво і агресивно, ніби це він був несподіваним прохачем. «Ох уж ці мені манери мешканців Ріфтену, що тут скажеш – хоча б гаманець не вимагає з ножом у горла.» Звичайно, на погрози відповідаємо погрозами, на похвальбу – похвальбою. Напевне, дівчина була ще тою азартною штучкою, якщо пробувала йому погрожувати в воєнному таборі, оточена справжніми головорізами і розбійниками. «Ех, молодість, сам таким був.» Тим не менше, особливо шкіритись чи фиркати він не став, занадто цікаву пісню завела дівчина – тут тобі и справи самого голови, про якого навіть Тхіріель тільки чув сплітки, тут тобі і змова, і сама Мавен Чорний Верес. Ні, босмер по своєму поважав цю нахабну ріфтенську бабу без лишніх принципів, котра, як говорили злі язики, душу продала даедра заради влади і багатства, але добилась свого, і її суперники тепер могли хіба що дулю в кишені ховати. Кожного разу, коли його справи торкались Ріфтена, виповзало її ім’я, в багатьох подіях і справах відчувався її почерк, і мало хто міг суперечити її бажанням. Що там говорити, босмер сам збирався через десяток-другий так відійти від справ, переселитись в Фолкріт і точно так же віджати собі лісопилки, перекупити варту, влаштуватися тепло і зручно під боком ярла. Тим не менше, симпатія симпатією, а державні справи були на першому місці – і особливо торкаючись Мавен. Тхір не знав чим вона так допекла Буревіснику, но мав від нього твердий і прямий наказ – на відміну від проімперських ярлів,  яких потрібно було чуть не ввічливо затримати, розшаркуючись – «сюди будь-ласка, як вам карета для в’язнів, а чи не жмуть кайдани, принести меду до баланди?», Чорний Верес потрібно було зразу без сентиментів кинути на коліна. Тим не менше ельф був достатньо розумний (чи хоча би рахував себе таким), щоб розуміти – причина в її амбіціях. По-перше, слава Мавен гуляла навіть в Істмарку, і навряд чи Ульфріку подобалось, що якась вискочка із низів нахабно контролює цілий холд, по-друге її перехід при попередній демонстративній лояльності Буревіснику на сторону Сиродііла був справжньою зрадою, і вона повинна стати справжнім прикладом того що буває, коли йдеш проти Братів Бурі. Тому розповідь дівчини він вислухав уважно і терпляче, похитуючи носком чобота та потягуючи медовуху.
- Ти приходиш і просиш… але просиш без особливої поваги, - він не міг зрадити своєму жахливому почуттю гумору, ховаючи усмішку в кубок. Ні, справді, Гільдія Злочинців, яка ніби повернула собі владу і контроль над Північчю, загрібала крадене золото краденою ж лопатою, просить допомоги у нього, простого пацюка на службі у Його Величності. І тим більше його смішила думка, що було би, якби дівчина виложила все Галмару, він так і бачив перекошене злістю обличчя генерала і його крики що «ні мишка, ні пташка, ніхто від нього не втече, всіх повбиває». Босмер відставив кубок і зарився пальцями в рідку щетину, задумливо розглядаючи співбесідника:
- Значить, Мавен вирішила накивати п’ятами? Похвально, вміє тримати ніс по вітру, жаль сторону не ту вибрала… Тим не менше, в твоїй розповіді не хватає одного самого важливого для мене моменту – що виграю я, а?, - на цей раз він не посміхався, не шкірився, не відпускав свої жарти. Ні, Тхіріель був неймовірно, надзвичайно, ну дуже серйозний. Жарти жартами, але вирватись із облоги було можливо тільки в тому випадку, якби Мавен відростила собі крила або навчилась рити землю, як кріт; нордські війська пильно стерегли місто, і всі ворота, стіни, навіть шлюзи були під постійним наглядом. А, значить, або в рядах Братів Бурі був «свій» чи просто жадібний офіцер, котрий міг її пропустити, то у босмера з’явиться можливість не тільки накрити зрадників, але і втерти носа Галмару. Якщо втеча буде через таємний хід, то Тхір тим більше хотів би про це знати, він збирався серйозно прибрати в свої руки місто, коли норди випхнуть копняками імперців.
- Розумієш… По закону, я повинен відвести тебе назад, до Галмара, з такими-то новинами; старий хускарл буде дуже вдячний, потягне тебе до ката, буде довго випитувати твої таємниці – і ніяк без цього, я так просто взяти і зняти солдатів не можу, ще й перед штурмом…, - босмер прикусив губу, подумки прикинувши скільки в нього людей. «Небагато. Зовсім.»
- Ризикувати своїми вояками я теж не стану, так просто, які б гарні оченята ти мені не строїла, якими солодкими не були б твої слова…, - в голосі босмера уже лунали нотки азарту, полювання на Мавен  могло стати ще одною сходиною для його підвищення, особливо якщо йому не прийдеться ділити славу з Кам’яним Кулаком; знову ж таки, якщо він першим добереться до її цінних паперів, то може знайти доволі багато цікавої для себе інформації. Але згоджуватись було рано, потрібно було максимально відкусити в цій ситуації:
- Я, крихітко, чоловік слова  - і тому люблю гарантії, а поки що я чув тільки розповідь про погану Мавен і нещасну Гільдію. Ти приємний співрозмовник, але…, - він барабанив пальцями по коліну.
- По-перше, я згідний вести розмову тільки з Головою вашої банди, а не з рядовою посіпакою. За кого ви мене тримаєте, хлопчика на побігеньках? Якщо і вести ділові розмови, то без посередників, - Тхір загинав пальці, один за одним.
- По-друге, я хочу, що б мені провели екскурсію в Флягу, стільки про неї цікавого чув, а ще ні разу не бачив – не порядок. Ви ж не будете боятись якогось кривого маленького босмера, вірно?, - він посміхнувся, хижо, голодне, сплітаючи пальці в замок на животі.
[nick]Тхіріель[/nick][status]Тхір Його Величності[/status][icon]http://unoforum.pro/uavr/n/newdown/avatar/iopbet.jpg[/icon]

+1

8

За межами намету весело шуміли люди, однак в середині звук здавався приглушеним і нечітким. Деміанна сиділа, відкинувшись на спинку і заклавши ногу на ногу, на запропонованому ельфом кріслі і уважно спостерігала за співрозмовником. Напруження, що тримало її протягом усього походу по таборі і розмови з ельфом, помаленько зійшло до мізера. Не те, щоб вона була повністю спокійною - на ворожій території ніколи не можна втрачати пильності, тим більше при такому своєрідному кадрі, як от босмер, що сидить навпроти. В шатрі стояв не густий морок, але Нітт могла побитися з ким завгодно об заклад, що очі чоловіка загорілись лукавим, зацікавленим вогником, коли вона заговорила про Мавен. І хоч з таким типом людей, а в данному випадку - ельфом, вона менш за все любила мати справу, але він навряд стане якось погрожувати їй. В крайньому разі, поки що.
- Значить, Мавен вирішила накивати п’ятами? Похвально, вміє тримати ніс по вітру, жаль сторону не ту вибрала… Тим не менше, в твоїй розповіді не хватає одного самого важливого для мене моменту – що виграю я, а?
- Вам цікаво, яку вигоду Ви матимите, коли допоможете нам? - з награним здивуванням запитала дівчина, не зводячи пильного погляду зі співрозмовника. - А хіба мало може значити перемога над Чорним Вересом? Я не знаю і не дуже хочу знати, що тримає Вас біля короля, але це може допомогти Вам піднятися ще вище. Гарантувати Вам це я можу, так як ми надаємо перевагу триматися в тіні і виступати публічно - не наше, тому лаври переможців віддамо Вам, в честь достойної оплати, звичайно. - чуть помовчавши, дівчина наважилася продовжити:
- Є ще дещо, що я можу запропонувати Вам. Але тільки у тому випадку, коли Ви зголоситесь допомогти нам.
Останню фразу сказала досить тихо, по-змовницьки, ніби боялась, що хтось за цупкою стінкою намету може її почути. Ця думка крутилась у неї в голові ще з того моменту, як лідер злодіїв побачила перед собою не генерала, а цього от пройдисвіта. Звичайно, ризику було багато, але тут уже або пан, або пропав. Деміанна знала, що її азарт і нетерплячка, які появлялись не дуже часто, могли зіграти з нею злий жарт, впертий розум вимагав згадати прокол в Віндхельмі і не лізти на рожон, але хто ж ми такі, щоб не ризикувати? Сама ця затія була одним суцільним ризиком, тут і можливість втрапити в руки владі, і проколотися перед Мавен, та й узагалі поплатитися головою за необережність, та результат був надто вже привабливим.
- Розумієш… По закону, я повинен відвести тебе назад, до Галмара, з такими-то новинами; старий хускарл буде дуже вдячний, потягне тебе до ката, буде довго випитувати твої таємниці – і ніяк без цього, я так просто взяти і зняти солдатів не можу, ще й перед штурмом…
Деммі хотіла фиркнути, але втрималась. Що б там не говорив ельф, його погроза була блефом, не більше. Вона ж-бо бачила, що її слова зацікавили чоловіка. Е-е, ні, він явно не дозволить собі упустити таку розкіш, як ловля Мавен. А щоб віддати таку вигідну можливість якомусь норду - тим більше. Однак, це ж і насторожувало Нітт. З чесними людьми простіше мати справу - ти завжди знаєш, чого від них чекати і можеш вертіти ними, як твоїй душі завгодно - головне, потягни за ниточку і вони зроблять усе самі. Як то кажуть - на дурня не потрібний ніж. А от з такими пройдисвітами, як і сама Деммі чи босмер, що сидить навпроти, потрібно бути обережними - на кожного хитрого є ще хитріший, що так усе обставить, що ти крайнім станеш і з носом лишишся. Або без нього, та й без голови вцілому.
- Ризикувати своїми вояками я теж не стану, так просто, які б гарні оченята ти мені не строїла, якими солодкими не були б твої слова… - правив своє чоловік і Деміанна все більше переконувалась у своїх здогадах. Коли співрозмовник договорив, вона, не змігши втримати посмішку, відповіла:
- Кажу ж Вам, штурму не буде. Ріфтен стане під прапори Буревісника без бою. Я не прошу Вас ризикувати вашими людьми, тому що для цього хватить і п'ять чоловік. З Вами чи без Вас (хоча, перше б значно полегшило нам життя) мої розрахунки могли би втілитись. Мавен силою, яку вона так яро шанує, не візьмеш, тільки хитрістю і пронирливістю. А і того, і іншого нам хватить з чубком.
- Я, крихітко, чоловік слова  - і тому люблю гарантії, а поки що я чув тільки розповідь про погану Мавен і нещасну Гільдію. Ти приємний співрозмовник, але…
- А я жінка діла. І гарантії, що я Вам даю - будуть виконаними. Моя гільдія не нещасна, просто дехто надто сильно захапав усе собі в руки, а це ой як напрягає... - дівчина змовкла, даючи можливість висловитись співрозмовнику.
- По-перше, я згідний вести розмову тільки з Головою вашої банди, а не з рядовою посіпакою. За кого ви мене тримаєте, хлопчика на побігеньках? Якщо і вести ділові розмови, то без посередників. По-друге, я хочу, що б мені провели екскурсію в Флягу, стільки про неї цікавого чув, а ще ні разу не бачив – не порядок. Ви ж не будете боятись якогось кривого маленького босмера, вірно?
Деміанна уважно вислухала свого співрозмовника і з кожним словом їй хотілось захихотіти. В той же час і напрягло. Щоб заховати свої змішані емоції, Нітт піднесла до обличчя кубок з медом. П'янка золотисто-жовта рідина не здавалася небезпечною, та пахла цілком пристойно, хоч і не належало до творіння Вересів, однак голова Гільдії Злодіїв пити не ризикнула - надто вже ризиковано було випивати. Це, звичайно, було весело робити у компанії друзів, але при пройдисвіті навпроти могло коштувати їй життя. Тому, зробивши вигляд, що п'є і помовчавши з хвилину і обережно сказала:
- Бажаєте спуститися в Нору? Без питань, тільки на перед прошу пробачення за безлад. Старий Грог надто любить щурів, тому розвів там чималий свинарник. Але це тільки при вході, запевняю Вас, у Флязі зустрінуть Вас гостинно. Що стосується голови... Ваше бажання зустрітися з нею дуже тішить її самолюбство. Вибачте, що не представилась зразу (Талос всемогутній, де ж мої манери?) - Деміанна Нітт, голова Гільдії Злодіїв і... - своє ім'я відчеканила досить швидко, подалась вперед і протягнула ельфу тонку долоньку у рукавичці з обрізаними пальцями, - ...просто удачлива засранка.
Вона хотіла ляпнути, що являється Солов'єм Ноктюрнал, але не наважилась - хто зна, як він відреагує, в кінці-то кінців принцеса Тіней таки даедра. Відчеканивши усе на одному подиху, продовжила далі, адже якщо говорити, то багато і по ділу:
- Ми, звичайно, ті ще бевзі, але дозволяти перемовини з важливими людьми, - на останніх двох словах зробила наголос, - будь-кому, навіть нам не дозволено. Сподіваюсь, така формальність, як імена і титули, більше не заважатимуть нашому діалогу?
[nick]Деміанна Нітт[/nick][status]Ворог мого ворога...[/status]

Отредактировано Дэмианна Нитт (2017-08-16 16:43:09)

+1


Вы здесь » Скайрим: Возрождение » Прошлое » Тхір і Ласка (Ріфтен, 28.05.202 4Э)